http://www.chitalnya.ru/

Монолог окупованого совка

Если крикнет рать святая:
«Кинь ты Русь, живи в раю!»
Я скажу: «Не надо рая,
Дайте родину мою».
(Єсенін, «Гой ты, Русь, моя родная»)

Я совок! В пропащу пору
Канув мій найкращий час.
Правда, хтось казав, що скоро
Москалі вже звільнять нас.

Звільнять точно! Та від чого,
Ще не знаю до пуття.
Здогад є, що від страшного
Європейського буття.

Визволителько Росіє!
Сунь війною на хохла!
Захисти, святий месіє,
Довгожданий ла-ла-ла!

Мізками всіма, що маю,
Вірю в братню цю війну:
Чи то облизня спіймаю,
Чи совковий рай верну.

В Межигір’я на розбої
Щоб вернувся свій бандюк.
Поки ж чую в гумконвої
З тульським говором матюк.

«Конвоїри» мають хватку –
Аж чорніє краснотал.
Ріжуть в очі «правду-матку»
І заводи на метал.

Бродить найманців орава,
Хто що бачить – те хапне!
Банди – зліва, зайди – справа,
А по центру – б’ють мене!

Кодла дикої гопноти
Зруйнували край у хлам.
Та нічого, я не проти,
Не досталось би хохлам.

Ньюмосковія для мене
Нагло мариться в імлі,
А з руїн, як щось знаменне,
Тліє зірка на кремлі.

Тож совка тримаю марку
І Європу не сприйму!
Краще по гуманітарку
З ночі чергу знов займу.

Хто сказав, що вимираю?!
Я тут всіх ще переп’ю
І ревну: – Не хочу раю,
Дайте родіну мою!




Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Сатиричні вірші
Опубліковано: 16.03.2016 19:29