|
Ніч – океан. А де в ній береги,
Щоб скинути таку пекучу втому,
У безвість снів пірнути невідому,
Втекти на мить від сірої нудьги.
Годинник тихо цокає, мов кінь,
Туман, до шибки притуливши носа,
Крізь штори в хату заглядає скоса,
І у куток крадеться темна тінь.
Усе не спиться. Ухкає сова,
Зелена гілка стукає на даху,
І серце повне трепету і страху…
В уяві давня казка ожива.
Летять на шабаш відьми на мітлі,
Плетуть облуду мовчазні химери,
На шаблях б’ються дзвінко флібустьєри,
Величні поглядають королі…
Все зашуміло з вітром в унісон,
В одну перетворилося картину…
На очі теплу кинувши хустину,
Під вії опустився тихий сон.
|
Версія для друку
