chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Наше життя

[Олена Самарич]  Версія для друку


Потяг їде в далечінь, стукають колеса,
Стук та грюк туди – сюди,
Все біжить в далечінь.
Потяг той везе вагони,
А в них пасажири,
Хто що робить?
Та всі їдуть за високі ціни.
Ой як гарно що в країні
Ще потяги їздять
Бо тім людям в Україні
І їздити нічим.
Аж раніш було то як?
Все кругом ходило
І автобуси дешеві,
І таксі. Й роботи в усіх
були б якби тільки охота.
За то зараз ні роботи
Ні житла, ні віри,
Люди ходять сюди – туди
В пошуках своєї днини.
Ось і тільки залізниця
Все везе, й везе простих людей
До роботи, до кордону, до їди.
Адже ціни в магазинах все летять, й летять,
А зарплати й пенсії все мовчать й мовчать.
У мовчанку граємось
А як то далі жити?
Як дітей нам тих ростити?
Адже гарно як в країнах
Про людей хоч трохи дбають,
Як за працю їх цінують,
І зарплати платять.
Так і хочеться щоб в Україні
Не тільки потяги ходили
А ще й люди працювали,
І підприємства всі робили.



Рубрика твору: Лірика філософська
Рейтинг роботи: 3
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 88
Опубліковано: 25.06.2016 19:09





© Copyright: Олена Самарич



 
Рецензії


Света Лана   [SvetLana]   Додано 29.06.2016 в 16:17   Рецензія: нейтральна

Хороші у вас вірші. Все правильно.
Така стала влада на Україні.
Живуть зараз погано
А в ДНР і ЛНР ще гірше.
Пенсії Україна не платить.
Часто йдуть бомбардування.
Але там люди хочуть жити мирно
і щасливо в своїх республіках.

Там не все люди і діти живуть щасливо.
Діти Донбасу страждають від бомбардувань.
Вони бояться будь-якого з тризубом, як фашиста.

Діти війни
Чуючи окрики «Хенде хох», обіймала дитини мати. На згадку врізався перший урок, З тих часів він запам'ятався про запас: "Перед ворогами рук не піднімати".
А на мерзенне «руссіш Швайн», кулачки звикали стискати. Мама поруч, а з нею рай, був так смачний грудей коровай, що допомагає виживати.
Діти з подивом в очах, чуючи: - «Ахтунг!» - Бігли геть. Від війни колеса до образ забрала лихоліття гроза, їх батьків в безпросвітну ніч.
Розперезався знову фашизм - кровохлёб, людожер, маніяк - І волає: «Москалів на ножі». Цей бред просто незбагненний, у вояків в голові протяг.
Як в гримучому світі, без сну дітям нової війни рости? Шквалом ненависті хвиля, все трощить на шляху вона. Як дітей від війни врятувати?
Знову, дивлячись війні в очі, людям похилого віку кулаки стискати, йти їм навіки за Окоём, де чиста сльоза. Тільки б руки не піднімати!





 
Олена Самарич   Додано 30.06.2016 в 07:37

Війна в країні то страшне,
Лихо для всієй країни.
В бій треба вже іти усім,
Не тільки тим що треба.

Війна їсть гроші і будинки
Вона, як страшна Мара.
Приходить в час та забирає
Найкращих з нас.

А діти? Сиріти її,
Що їм робити треба?
Де сім'ї їх, а де батьки?
Що кажуть діти цієй країни?

О Влада, Владо, Що ж робити?
Ще скільки нам так жити?
Чи видний вже її кінець.
Чи треба ще так нити?

Я щиро вам вдячна за коментарі. Це важливо для мене. Дякую.
Прошу кріпіться духом, майте віру, і все ж таки це колись закінчиться. Бо у нас один вихід це віра, молитва і добрі дії.



завантажити файл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи