chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Невістка

[Олена Самарич]  Версія для друку


У потязі вечері якось,
Їхала жінка одна.
І маленька дитина в пелюшці,
На руках у неї спала.

Потяг їде тихо-тихо,
Сон на дитину наганя,
Жінка – мати схилилася
Та дитину до грудей притуля.

Вагони гойдаються тихо,
Пасажири на лавках сидять,
Хто за книжкою, хто з телефоном,
Всі марнують у дорозі час.

Ось зупинка. Вагон зупинився.
Зайшла бабуся одна,
Сама маленька, невеличка,
У руці ціпок тримає вона.

Погляд одразу вона зупинила
На матері молодій,
Тихо вона підійшла до дитини,
Та рядом присіла на мить.

Дитина та ковезиться
Відразу на руках почала.
Мати молода та встала
Та в другий вагон відійшла.

Потяг їде, гремлять колеса.
Вечір на ніч перейшов.
Ось зупинка вже кінцева,
Пасажири вийшли з вагонів у ніч.

Бабуся з ціпком тихо
Із потяга додому пішла.
А мати з дитиною вийшла
Та в ніч темно тихенько пішла.

- Куди ти жінко мила?
Куди з малим дитям?
- До долі, до щастя жіночого,
До свекрів, до батька дитя.


Дитя на руках заспокоїлось,
Спало і бачило сни.
А жінка тихою ходою
Йшла назустріч темній ночі.

Що то за доля? Що так склалось,
Що за нелюбого пішла?
Що дитину народила
Та спокою тепер нема.

А жити якось треба,
Треба дитину підіймати,
А ноги не йдуть до свекрів,
І Душа проситься назад.

Свекруха - то жінка вогнева
В своїх руках усе трима,
А свекор, як то дитина
Їй на ланцюгу усе допомага.

А чоловік її п'яничка
То тут, то там усе гуляє,
А баба його стара відьма
Зі світу людей виживає.

А дівчини гірка Доля
З бабою тою звела,
І вона стара чаклунка
Сироту у свій дім привела.

Так, ось правда людськая
Говорить до нас:
Якщо сиротою вродилась,
То і Доля у неї така.

Ні двора, ні кола, ні затишку,
І свого кутка нема.
А люди чужі, як насмішка
По життю проводжають її.

Тільки втіха одна у неї -
Це дитина, її немовля,
Це життя її єдине,
Натхнення, і серце, й Душа.

- Я для тебе, мій синочку,
В голові у неї думки,-
- Я все зроблю, я буду жити,
Щоб здоровий і дужий ти ріс.

Ось і хатина, у вікнах світло,
Взялась за ручку дверей,
І ось чоловік на порозі,
З кнутем зустрічає її.

- Іди, ти дружина єдина,
Іди, ти немовля віднеси,
А сама йди до мене,
Та скажи, де ходила вночі.

Серце стукнуло: «хочу жити»,
Та прийшов видно той час,
Що життя дівоче скінчилося,
І вмерла втіха в той час.

«Хоч би хто с хати вийшов,
Хоч би хто заступивсь
За жінку, за матір дитини,
За долю, за серце, за мить.»

Ось свекруха на порозі,
Руки в боки завела:
- Ну що невістко, ти з'явилась,
А ми вже кинулись шукать?

- Простіть, мамочко моя рідна,
Простіть, що не встигла я
Із церкви в обідню вернутись
На вечір тільки постигла я.

Жінка молода дитину
Все до себе притуля,
На коліна бліда встала,
Та руку до свекрухи простягла.

- Ох, церква твоя, невістко!
До чого тебе довела?
То Бог! До Бога ти ходиш
А сім'ї, й чоловіка, мов зовсім нема.

Тепер встань з колін невістка,
Іди вже до хати скоріше.
А ти мій любий синочку,
Того кнута давай-но сюди.

Іди мій любий синочку
До дому, до хати хуткіше.
З'явилась вже твоя соломия,
Тепер вже не пустемо її.

Дівчина зайшла у домівку,
Свекор на лавці сидить,
Крупу коло печі перебирає,
Та пісню співає під ніс.

Обернувся, посміхнувся він тихо.
Промовив: «Роздягайся скоріш
Та йди в кімнату з дитиною,
Та може все стихне, вже ж ніч.

Як з'їздила ти? Все в тебе добре?» -
Тихо він питає її?
- Так тато, дуже добре,
Та ось, не вдоволені усі.

Вона тихо з дитиною
Пішла в кімнату сама,
А слідом чоловік зі свекрухою
До хати з вулиці зайшли.

- Що сидиш, як то бидло, діду? –
Каже жінка сердита йому:
- Все невістку жалієш? Навіщо!
Не збагну я ні як вже давно.

Він тихо глянув на жінку:
- Прости, не гріши на її,
Вона ж то, наша невістка,
У Бога вірить завжди.

- Ну що ваш Бог? – Закотила очі:
- Ну що Він зробив за цей рік?
Як було ті роки, то так і зараз,
Чого то все до церкви ходить?

А він помаленьку в обійми
Жінку тихо обійняв:
- Ти не гниви дружино,
На Бога Живого, треба мовчать.


- А що то буде, ти, бидло?
Щоб Невидимих шанувати,
Чи вона – ця невістка
Теж тебе до Бога привела?

Він тихо хитнув головою,
До серця жінку притулив,
Та в думках просить прощення
За думки і за їхнє життя.

Ніч обгорнула навколо все,
Всі полягали вже спати.
Та ось вночі ненароком
Сусіди у вікна гремлять.


- Вставайте, просніться сусіди!
Пожар, пожар, горите.
Просніться! Хто небуть, та вийдіть,
А то всі в хаті згорите.


Прокинулась молода невістка,
Хуткіше до дверей з дитинчам,
А вогонь вже палає в хатині,
А дим єдкий усе поглина.

Відкрила двері невістка,
Сусіди до хати бігом,
Водою із відер все поливають,
Гуртом, всі тушать вогонь.

На вулиці сонце вже сходить,
І зарево в небі тім.
А над хатиною свекрів,
Густий дим стоїть.


Лежать на землі родичі:
Свекруха не дише вже,
Баба стара задушена димом,
І затих вже її й рідний онук.


Ранок настав якось рано,
Три трупа загорнули вже.
Тільки свекор живий до Бога,
Тихо речі говорить такі:


- Слава Богу Живий, Всевишній!
Що друге життя дарував,
Дякую Тобі Святий Боже,
Що милість свою Ти послав.

А жінка – молода невістка
На колінах дитину простягла
До неба, до Бога дивиться
Та молитви святі все чита.

Ось люди добрі і правда,
Вам в оцих рядках:
Хто в Бога Живого вірить
Того Бог збереже по вік.

Бо скільки страждань не випало б
На долю кожному з нас.
Та віра кріпка у Бога
Все рівно дасть милість у час.

Тому любі друзі, милі,
Давайте всі разом молити
Бога Всевишнього завжди
За мир у сім'ях, країні, землі.

Бо про це в Святім Слові
Пророки пишуть нам:
«…Ходжу, дивлюсь, не находжу
Нечестивого ні тут, і ні там».


Так вчать нас і мудрі
Нас жити на цій землі,
Щоб любов усім дарили,
Та прощали своїх ворогів.




Рубрика твору: Лірика філософська
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 122
Опубліковано: 25.07.2016 13:38





© Copyright: Олена Самарич



 
Рецензії


Света Лана   [SvetLana]   Додано 26.07.2016 в 01:41   Рецензія: позитивна

Олена! Дуже гарні вірші! Потрібно вірити в Бога, і тоді Господь тобі дарує життя в небезпечну хвилину. Дякую!

Послухай молитву тут
  https://www.youtube.com/watch?v=Z46VWQ-НДТІ

Нам треба молитися, щоб скінчилася війна в Донбасі. Досить воювати і губити дітей, мирних людей. Нехай Господь простить усіх нас. Направить нам нового Президента, який не буде вести Громадянську війну серед українців.

Ось почитай тут http://www.chitalnya.com/work.php?work=8555 яка низька довіру нинішньому Президенту Порошенко.





 
Света Лана   Додано 26.07.2016 в 01:45

Олена! ще послухай пісню Юлії Слов'янської - Заповіт матері тут

https://www.youtube.com/watch?v=KsgMNpnzXKI



 
Олена Самарич   Додано 29.07.2016 в 05:36

Гарна пісня, дякую.
Треба нам всім вірити в добрі новини, що закінчиться війна, що діти наші всі повернуться назад....
Треба не тільки говорити, а серцем і ділами творити добре діло, милити про прощення нас грішних: за наші думки, за наші справи, за критику та склоки. А то часто бажаємо одного а справами і мовою робимо навпаки інше.
Давайте якось всі будемо більш уважніші одне до другого. Адже тільки через любов, черезпоміч незахищенному населенню країни ми зможемо чогось досягти.
Я бажаю вам щастя, миру в душі, злагоди, хай Бог нам всім допоможе.



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи