chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Зустріч

[Пікарось Сергій]  Версія для друку


Пів на восьму надвечір, дванадцяте квітня, вокзал.
Метушня, притаманна часом залізничним вокзалам.
Він, як завжди, звичайно когось там кудись проводжав,
І вона, як і завжди, раптово кудись від’їжджала.

Він помітив її і відразу усе пригадав.
Хоч пройшло двадцять літ, з того часу не згадував більше:
- Я кохаю тебе, як ніколи ніхто не кохав!
- Вибач, чуєш? Послухай спокійно, у мене є інший...

Лиш гудів велелюдний і шумний байдужий проспект,
Тільки крапала кров, бо у руку впивалась колючка.
І упав на бруківку тепер недоречний букет,
Полетіла в смітник вже тепер непотрібна обручка.

Як же часто все згадував він по безсонних ночах,
Шкодував як не раз, що ніколи уже не поверне
Ледь приглушений блиск, притаманний її лиш очам,
Ледь знервований голос, для неї лише характерний.

Що тепер? – Добрий вечір, мала! Як воно? - О, привіт!
- Може вип'ємо кави? - Та, трохи вже часу бракує.
- Ми з тобою не бачились, дівчино, купу вже літ,
Он кав’ярня навпроти і вільний там столик в кутку є.

Ось ці очі брунатні навпроти, як кави ковток,
Цей приглушений блиск, і цей голос до болю знайомий.
Все до біса! У касі купити останній квиток,
Сісти в потяг із нею і рушити у невідомість?

Та вокзальний годинник показує вісім нуль сім
І в останню хвилину стрибає вона на підніжку,
І вуста у вуста, як з розмаху коса по росі…
Зачекай, ще не їдь, злодій-потяг, зажди ще хоч трішки!

Ось і все, від’їжджає у вічність останній вагон.
Неквапливо, повільно, як ніби відбути не хоче.
Він раптово згадав, що він не записав телефон,
А вона, що забула за роки які в нього очі.



Рубрика твору: Лірика любовна
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 127
Опубліковано: 12.08.2016 13:27





© Copyright: Пікарось Сергій



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи