chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Війна

[Олена Самарич]  Версія для друку


Зійшлися два століття поряд.
І все так добре, як на перший погляд,
Та ось для всіх зненацька почалось
Захоплення, війна одна на одну.
За що? За що нам ця дурнота?
Де і що ми не так зробили,
Що у мирну цю годину
Сестра зі зброєю в руках
Пішла на сестру рідну?
Росія – ти багата й гарна,
В тобі і розум і багаття,
Ти чарівна і рідна сестра
Для всіх сестер і братів світу.
За що ти так скривдила Вкраїну?
Навіщо зі зброєю в руках
Ти прийшла до нас, тобі я к рідних,
Адже ми всі одні і мати в нас єдина.
І зараз, як сто літ тому назад
Ми маємо війну в країні.
Та в ті роки предки наші знали
З ким воювали, і за що?
Хто рідний, хто чужий,
На кого підіймати зброю.
А зараз у нас війна. І з ким?
Із своєю ми сім'єю ми воюєм,
Зі зброєю в руках. Навіщо?
О скільки це все ще буду?
Скільки нам українцям горювать?
Від розладу, воїн у країні рідній.
Війна! Вже третій рік,
Як сини й чоловіки воюють
У неньки, нашій Україні
На тій лихій війні,
Не кому не потрібній.
Скільки вже люду полягло?
А скільки зосталося сиріт?
І без домівок, без родини
Зосталося людей на нашій Батьківщині.
О Владо! Наша українська
Зробіть що небуть для жінок,
Для матерів, що від журби
Вже загубили віру й надію.
Війна… Не кому не потрібна
Ти вже взяла собі найкращих
З нас синів й дочок.
А навіщо? І за що?
Невже у третьому тисячолітті
Між собою сестри рідні
Домовитися мирно не змогли?
А шкода. Невже нам
Треба постійно воювати
Втрачати батьків
Й синів нізащо?
Владо! Прошу тебе допоможи
Верни своїх бійців додому.
Вони вже одробили сувою карму.
Іще їм жити треба, дітей ростити,
Країну рідну ставити на ноги.
А вони в окопах, під прицілом
Отам на Сході України.
Сепаратисти! Ви навіщо
Зі зброєю в руках прийшли до нас?
Ви ж рідні нам колись були,
А зараз? Що діється в країні рідній:
Одні говорять, за кордон тікають,
Другі все гроші заробляють,
А ще одні – життю не раді.
Україно! Ти наша мати рідна.
Ким? Навіщо? І на що?
Така доля спіткала нас усіх,
В цю годину нашого життя.
О, війно! Невже ти не стомилась?
Невже тобі ще мало тих життів,
Що ти забрала вже сьогодні.
Спинись! О, війно! Зупинись!
Ти вже багато лиха наробила,
Й досі. Зупини оцю війну лиху.
О люди! Матері синів!
Я маю віру і надію,
Що це закінчиться колись.
Що ми поборемо війну
Сліпою вірою в серцях,
Бо це все має зупинитись.
Бо чорна полоса не може вічно бути,
Вона зупиниться й тоді,
Ті імена святі синів,
Які поклали голови свої,
В ті землі сходу України
Назавжди воскреснуть в небесах,
І у серцях дітей – нащадків.



Рубрика твору: Лірика військова
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 102
Опубліковано: 30.08.2016 15:53





© Copyright: Олена Самарич



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи