http://www.chitalnya.ru/

Безумний Боян...

Падає древо за древом в туман,
що наповзає, сріблистий коллодій.
Хто ж там блукає, безумний Боян,
ріже струною, як мертві колоди,

Дерево правди і древо любов,
Назирці тихо зі скальпелем ходить,
Листя гаряче збирає в альбом?..
(Синява тисне на хмари зі споду...)

У дощовому важкім молоці
стежкою йти і поволі чманіти...
Мряка зависла (вуаль на лиці)...
Хмари сріблисті, як мозок розкритий...


Автор: Петро Ємець
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 04.12.2016 04:23