Зорепад Оріонід
В саду марево небесне.
Поміж тіні півпрозорі
Вже ось-ось нугою скресне
Золотавий дивосвіт.
Миті сполох – і над нами
Запальним дощем зайдеться.
Чуєш? Тепло плине снами,
Стугонить у пульсі серця
Зорепад Оріонід.
Мірить час у ночі лоні
Сяйво трепетного плину,
Лиш підстав під дощ долоні –
І відчуєш суть краплинну
Десь у ночі на краю.
Та як тіні полохливі
Збліднуть досвітками трохи,
Не згубись у ясній зливі.
Я з очей твоїх знемоги
Сни солодких зір доп’ю.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 08.10.2017 17:45