chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Головна подія літа

[Сергій Каменчук]  Версія для друку


“ГОЛОВНА ПОДІЯ ЛІТА. ДЕБЮТ ГУРТУ “HeadShot”. 1 ЧЕРВНЯ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПАРК. ЖИВИЙ ЗВУК. САМИЙ МЕРТВИЙ МЕТАЛ. ПРИХОДЬ ТА БЕРИ З СОБОЮ ДРУЗІВ. АЛКОГОЛЬ І НАРКОТИКИ — ДОЗВОЛЕНО. В КІНЦІ — ФАНТАСТИЧНЕ ШОУ. НЕ ПРОПУСТИ”



— І що це означає? — Вероніка здивовано подивилась на Макса. — ”Самий мертвий метал, алкоголь і наркотики”?

— Це просто рекламний хід. Єгор каже, що ці death-металісти люблять створювати собі таку репутацію.

— Дивно це все.

— Не бійся, я не думаю, що хтось буде блювати в натовп чи відгризати голову курці — ті часи вже давно минули.

— Не переконав.

— Та годі тобі, Вероніко, буде весело. Ну давай, хіба тобі навіть не цікаво дізнатися, що то за “фантастичне шоу” в кінці?

— Повторюю ще раз: це все дуже дивно. Ідіть краще самі, навіщо взагалі вам я?

— Доки Єгор буде трясти головою і скакати, як божевільний, я нудьгуватиму. Він же тащиться від цієї музики, а в мене від неї тільки голова болить.

— А... — почала Вероніка.

— А сам він нізащо туди не піде, — перебив Макс. — Він нам просто не пробачить, якщо ми його кинемо. Вже дістав мене: “як це буде круто”, “думаю, буде нереально круто”, “побачиш, так буде круто, що ти й сам почнеш слухати нормальну музику”. Іноді заради друга треба потерпіти.

— По-перше, він твій друг, а не мій. По-друге, йому потрібно знайти собі дівчину і припинити...

— Припинити що? Заважати нам? — Макс перестав посміхатися.

— Вибач, — тихо промовила Вероніка.

— Послухай, ти знаєш, що ми дружимо давно і я єдиний його друг, тому...

— Вибач, Максе, — повторила Вероніка і взяла хлопця за руки. — Ми підемо на цей довбаний концерт, але потім я все-таки познайомлю його з Валері. От тоді він точно про нас забуде.

— З Валерієй Горай? — спитав Макс, але Вероніка вже захопилась і його не чула.

— Вона через тиждень буде в місті. Ні, краще ми всі поїдемо до неї на випускний і...

— Домовились, — зупинив її Макс. — Вибач, мені потрібно заглянути до Єгора, він просив допомогти витягти з будинку якусь шафу.

Макс поцілував дівчину на прощання і пішов. Вероніка залишилась біля стовба, на якому висіла абияк зроблена афіша: зверху чорне мачете, на лезі котрого червоними буквами виведено назву гурту, під ним — інформація щодо концерту, а з самого низу — дві перехрещені електрогітари і череп.

***

— Не так часто в нашому місті виступають “мертвеці”. В цій глушині взагалі рідко хто виступає, а такий концерт — просто подарунок.

Вони виносили стару шафу зі спальні батьків Єгора.

— Та йдемо ми, не хвилюйся, — сказав Макс. — Просто Вероніка не в захваті від цієї затії.

— Знову Вероніка, — зітхнув Єгор. — Тільки й чути від тебе про Вероніку. Ти скоро срати не будеш ходити, не запитавши перед тим Вероніку. А сцяти будеш сидячи, тому що що? Правильно, тому що так робить наша Вероніка.

— Не перебільшуй, — відмахнувся Макс.

— Ні, я серйозно. Тобі не здається, що вона тебе повністю контролює? Ти вже не той, яким я тебе знав, ти прогинаєшся, чуваче.

— Зате ти у нас весь із себе справжній чоловік, — огризнувся Макс.

— Ще б пак.

— Ага, але волосся в тебе чомусь довше ніж у моєї дівчини.

— Замовкни і тримай міцніше цю труну.

— Ти не уявляєш, що ти мені будеш винен, якщо ми її все-таки винесемо.

— Я куплю тобі на концерті наркоти, — сказав Єгор і засміявся.

— До речі, вони ж про це не серйозно? — запитав Макс.

— Я звідки знаю?

— А що ти про них взагалі знаєш?

— Вони грають гарну музику.

— І все?

— Мені досить і цього.

Вони врешті-решт винесли шафу на подвір’я і загрузили в причіп мотоблока. Єгор заліз на сидіння і завів двигун.

— А мені куди сісти? — запитав Макс, перекрикуючи гуркіт.

— Можеш залізти до шафи, але я раджу тобі пройтися поруч.

— Ну, круто, — сказав Макс, показуючи великого пальця.

— Заткнись! — прикрикнув Єгор на здоровецьку чорну дворнягу. Пес ображено подивився на хазяїна, покрутився біля буди і улігся на землю спиною до хлопців.

— Давай уже покінчимо з цим, — сказав Макс.

— Я тебе ніхріна не чую! — крикнув у відповідь Єгор і виїхав із двору.

***

Наступного дня о восьмій ранку Макса розбудив телефонний дзвінок.

— Якого біса? — запитав хлопець.

— Лайно, цілковите лайно! — кричав в слухавку Єгор.

— Що таке?

— Лорд Арайман зник.

— Хто? — голосно запитав Макс.

— Мій пес. Зник мій всратий пес! — Прокричав він і замовк, натомість почувся жіночий голос.

— Ти що, в поліцію пішов? — спитав Макс і видав смішок.

— Всратися, як смішно. Це моя мати.

— Передавай вітання.

— І твоїй щоб було! — гаркнув Єгор і поклав слухавку.

Макс кинув мобільник на тумбочку біля ліжка і спробував заснути. Через хвилину в двері кімнати постукали. Макс підняв голову і побачив молодшу сестру.

— Ти вже не спиш? — запитала Ліза.

— Тільки восьма, ти чого не спиш?

— Джулія зникла, — сказала дівчинка.

Макс піднявся і сів на ліжку.

— Вона, напевно, пішла на побачення з Лордом Арайманом.

— Куди? Ти знаєш? — з надією запитала Ліза.

— Не звертай уваги, це я просто так, нісенітниці верзу.

Ліза спохмурніла.

— Я шукала всюди, — сказала вона і почала плакати. — І в будинку, і на подвір’ї, і на вулиці. А її ніде немає.

— Господи, тихше ти. Йди до мене.

Дівчинка залізла до Макса на ліжко і обійняла за шию.

— Її вкрали викрадачі, — буркотіла вона через сльози. — Назавжди вкрали.

— Ну досить, нічого з нею не станеться. Вона просто десь загуляла, але скоро повернеться додому.

— Не повернеться-я-я! — протягнула Ліза.

— Що тут трапилось? — в кімнату заглянула схвильована мама.

— Ось бачиш, що ти накоїла — розбудила маму, — сказав Макс.

— Я не хотіла-а-а! — ще гучніше завила дівчинка і кинулась в обійми матері.

— Джулія зникла, — пояснив Макс. Мама закотила очі і вивела Лізу з кімнати.

Макс зітхнув, впав на спину і натягнув ковдру на голову.

***

— Не забагато буде? — запитав Макс.

Єгор вийшов із супермаркету, тримаючи в одній руці упаковку з шести банок пива для себе, а в іншій — “колу” і пляшку пива для друзів.

— В мене стрес: Лорд Арайман досі не повернувся.

— Тільки не кажи, що ти також думаєш, що його викрали, — сказала Вероніка.

— Що ти сказала? — вигукнув Єгор.

— Я ж тебе просив, — прошепотів Макс.

— А ну, викладайте. — Єгор відкрив першу банку.

— У Макса пропала кішка, його сестра думає, що її викрали.

— Та це просто дитяча маячня, — кинув Макс.

— А я щось сумніваюсь, — сказав Єгор. — Я звечора запирав хвіртку, можеш бути впевнений, а зранку вийшов надвір і — вона незамкнена.

— Це нічого не доказує. Знаєш, мені здається, ти просто задовбав свого пса, ось він і втік.

— Ага, обережно зняв бісів нашийник, відпер сраний замок, прикрив чортову хвіртку і пішов. Лайно, це все цілковите лайно. До речі, твоя кішка вже вдома?

— Ні, — відповів Макс.

— Або їх викрали, або вони змовилися тікати разом, чуваче.

— Ти себе взагалі чуєш? — Макса вже почала дратувати балаканина друга.

— Тільки не говори мені про бісові збіги, тому що це ніхріна не збіг.

— О, так, у нас тут вторгнення викрадачів домашніх тварин, бийте на сполох, викликайте службу надзвичайних ситуацій.

— Пішов ти. — Єгор сплющив банку, закинув її в кущі і дістав нову.

До самого парку вони йшли мовчки.

Людей було багато, занадто багато як для маленького містечка. Парк був буквально забитий приїжджими неформалами, котрі хлебтали пиво і портвейн в очікуванні початку. Чувся п’яний сміх і лайка, дзвін скла. Деякі особи мочилися під деревами, відійшовши від головної алеї всього на кілька метрів. В повітрі пахло травкою.

— Максе, давай підемо звідси, — сказала Вероніка. — Тут чорт знає що відбувається. І я не бачу жодного поліцейського.

— Ой, та заспокойся ти, так зазвичай і проходять нормальні концерти. Розслабся і отримуй задоволення, — втрутився Єгор.

Серед цього зборища були і компанії, які прийшли сюди з “колою” та газованою водою, вони так само дивились на оточуючих, як і Макс з Веронікою — занепокоєно і з острахом. Вони розташувалися майже біля сцени, стали біля невеликої компанії, котра поїдала морозиво і вигляділа, на фоні інших, нормально. До початку концерту залишалися лічені хвилини. Було темно, ліхтарі на стовпах не працювали. На самій сцені освітлення також залишало бажати кращого.

До них підійшов хлопець в бриджах і чорній толстовці, лице приховане дашком бейсболки і каптуром.

— Трішки веселощів? — запитав він у Макса.

— Звали, по-хорошому, — відповів той.

Хлопець застиг, підняв злегка голову. Макс побачив татуйоване обличчя, тунелі в носі і вухах, чорне ікло на підборідді. Вони дивились один на одного декілька секунд, потім хлопець вишкірився.

— Нема проблем, — сказав він і пішов.

— Навіщо ти так грубо? — штовхнув друга Єгор.

— Виродок продає наркоту, як я, по-твоєму, повинен себе з ним поводити?

— А ви бачили його ікла? — запитала Вероніка.

— Я зовсім не бачив його обличчя, — відповів Єгор. І якщо у нього тунелі і пірсинг, то це ще не означає, що хлопець — виродок. В кожного своє бачення краси. Потримай моє пиво, мені треба відійти.

— Куди? — запитав Макс.

— Відлити.

Єгор сунув Максу в руки дві банки пива, а одну забрав з собою.

— Він же не?.. — запитала Вероніка, спостерігаючи за віддаленням Єгора.

— Він не торчок, — відмахнувся Макс.

Від жахливого реву гітари Макс ледве не впустив пиво. Вероніка закрила долонями вуха і подивилась на сцену. Всі затихли і подивились на сцену. А потім парк наповнили аплодисменти, крики і свист. Натовп пер вперед, ближче до сцени, тому Макса і Вероніку буквально притиснули до загорожі.

— Це він? — спитала Вероніка, перекрикуючи музику.

В Макса не було потреби запитувати, про кого вона. Він і сам впізнав хлопця з тунелями, котрий несамовито лупив у бубон. Решта музикантів вигляділа так само, за винятком ікла на підборіддях: низькі лисі виродки з повністю татуйованими обличчями, пірсингом і тунелями в носі та вухах. Їх можна легко спутати, тому що вигляділи вони абсолютно однаково. Виділявся тільки соліст — довгим волоссям і чорними лінзами в очах, він щось незрозуміле горланив в мікрофон і шкірився після кожної репліки.

— Скучили? — прокричав Єгор, з’явившись позаду.

— Це цілковите лайно, а не музика, — прокричав йому на вухо Макс.

— Випий і отримуй задоволення. — Єгор віддав своє пиво, а взамін взяв нову банку.

Почалась інша композиція, повільна, але темп по ходу пісні все зростав. Макс раптом відчув, що йому починає подобатись, що його заводить цей ритм і незрозумілі слова. Він зробив останній ковток пива і банка випала з руки. Очі злипались, Макс відчув себе зовсім невагомим, було відчуття, немов він злинає. Але коли він нарешті відкрив очі, то відчув, що голова йде обертом і його млоїть.

— Остання пісня: “Bloody rain for his glory”, — сказав соліст зі сцени.

Це була всього лише третя пісня, але натовп вибухнув аплодисментами і схвальними вигуками.

— Також нам потрібен доброволець для шоу.

Всі враз затихли, затамували подих в очікуванні, в передчутті. Соліст заплющив очі і почав мичати, немов медитував, а потім зробив свій вибір — показав пальцем.

— Так! — радісно вигукнув Єгор і перескочив через загорожу.

Макс провів його заздрісним поглядом — він повинен брати участь в шоу, а не цей мудак. На мить йому показалась дивною ця думка, десь із глибин затуманеного розуму виринула розважливість. Але тільки на мить. Взамін розважливості з’явилась ненависть і заздрість.

— Сучий син! — прокричав Макс в спину Єгору.

— Навіщо він пішов? — Вероніка сильно стискала його руку.

— Краще б я, — відповів Макс.

— Що ти сказав?

— Заткнись, я сказав!

— Ти нормальний? — здивувалась Вероніка.

Макс раптом заспокоївся і посміхнувся.

— Вибач, здається, я просто випив зайвого.

— Та ти випив тільки... — Вероніка запнулась. — Ти пив його пиво. Він домішав туди...

— Не вигадуй. Я з самого ранку відчував себе паршиво, а тепер мені просто стало ще гірше, ось я і не розумію, що верзу. — Макс посміхнувся, одними лиш губами.

— Давай підемо звідси. — Вероніка спробувала потягнути його за руку за собою.

— Облиш, я хочу подивитись шоу, — відмахнувся Макс.

— Будь ласка, давай...

— Заткнись! — Він замахнувся, але не вдарив.

Після цього Вероніка захотіла послати його і піти подалі звідси. Але вона розуміла, що не може залишити Макса, котрий поводиться занадто дивно, тут одного. Вона собі не пробачить, якщо з ним щось трапиться.

***

Остання пісня скидалась на шаманські співи. Спочатку барабанщик задав ритм, потім під’єднався хлопець з бубном, а вже після за справу взялись двоє гітаристів, але замість гітар у них тепер були варгани.

Реальність танула.

На Вероніку музика діяла як алкоголь: вона заворожувала, розслабляла, від неї хотілося спати, але очей заплющити вона не могла. Вона могла невідривно дивитись на сцену. І на Макса. Хлопець втупився на дійство, він похитувався, переміщуючи вагу тіла з однієї ноги на іншу, як це робили всі присутні. Їй стало лячно. Натовп коливався все швидше і швидше, всі вони підспівували невідомим, незрозумілим словам, котрі утробним голосом видавав соліст.

— Ви готові? — заревів раптом хлопець з бубном.

— Так! — відповів натовп.

На сцені з’явилися двоє хлопців з якимись шлангами. Ще двоє винесли брудні полотняні мішки. Зашипіли компресори, із шлангів до неба над натовпом полинули червоні струмені. Хлопці підставляли роти, жадібно ловили краплі крові. Дівчата верещали і прикривали волосся.

Виродки почали діставати з мішків голови тварин і жбурляти в натовп. Знавіснілі хлопці підскакували якомога вище, щоб спіймати котячу чи собачу голову. Ті, котрим пощастило дістати “приз”, розтрощували черепи об асфальт (або своє чоло) і вгризалися в мізки. Багато хто бився за здобич.

Єгор стояв на сцені, він побачив, як з мішка дістали голову його тварюки, Лорда Араймана, і жбурнули на пожертя. Обличчя Єгора перекосилось від обурення і злості, котрі там і залишились, коли мачете відділило голову від тіла.

— Головний приз! — заревів соліст.

На сцені з’явилась чорна гармата, куди і заштовхали голову Єгора. Виродок висмикнув шнур і голова безгучно вилетіла із дула в перші ряди.

Вероніка не могла повірити в те, що відбувалось. Кругом неї пожирали мізки тварин, її поливали кров’ю із шлангів, деякі хлопці билися. Ні, не билися — вона помітила, що хлопці били дівчат, тягали їх за волосся, рвали одежу і ґвалтували. Але не всі хлопці зійшли з розуму. Тільки ті, хто купив “веселощів” в того виродка. Ця думка здавалася їй логічною.

Хлопець, котрому пощастило більше за всіх, котрий отримав “головний приз”, наразі злягався з головою Єгора, а потім, як і решта, розтрощив її і вижер мізки.

Вероніка перехилилась через огорожу і виблювала під пильними поглядами виродків зі сцени.

— Максе, ходімо... — почала вона. Але Макс тримав в руках котячу голову, він вишкірився, коли Вероніка на нього поглянула.

Дівчина закричала і почала протискатись крізь натовп. Їй ніхто не заважав. Хлопці були занадто зайняті: ґвалтували, а потім душили своїх дівчат. Вероніка переступала через мертві тіла, змахувала сльози, через які майже не бачила куди прямує. Але вона все одно рухалась. Раптом хтось схопив її, вона відчула, що їй в зад впирається ерегований член. Вероніка почала розмахувати руками і влучила ліктем у щось тверде, зразу ж повторила останній рух — хватка ослабла, дівчина вивільнилась.

Вероніка роззирнулась, щоб зорієнтуватись. Зі сцени на неї дивились і посміхались музиканти, але тепер вони неначе побільшали, виросли, на обтягнутих шкірою кістках виросли м’язи, запалі щоки стали округлими.

Вони набирались сил.

Соліст блимнув чорними лінзами і поманив її пальцем. Чи він кликав не її? Тому що хлопець, котрий спіймав раніше голову Єгора, через хвилину з’явився на сцені. Щоб стати одним із них?

Вона продовжила вибиратись. Вже близько, зовсім поруч, світло ліхтарів, що біля дороги. Поліцейські сирени звучать все голосніше. В самому кінці їй довелось заїхати в носа одному хлопцеві, і штрикнути пальцями в очі іншому. З третім вона розібралась ударом поміж ніг.

Два поліцейських автомобіля стояли за декілька метрів від натовпу. Поліцейські використовували дверцята як прикриття і розгублено направляли пістолети в натовп. Один викликав по рації підкріплення.

Декілька хлопців відділилися від натовпу і почали повільно наближатися до автівок. Почулися постріли. Поліцейські підстрелили п’ятьох, але привернули увагу десятків. Вони, немов зомбі, сліпо йшли на світло блимавок, отримували поранення, падали, але продовжували рухатися поповзом.

Вероніка скористалась моментом і побігла в сторону, не бажаючи залишатися на лінії вогню. Вона вирвалась за межі натовпу, на очах іскрились сльози, сльози радості, полегшення. Їй вдалось вибратися з цього...

Несподівано щось важко вдарило її по потилиці, ноги підкосились і вона впала на асфальт. Перед обличчям, майже впритул, лежала понівечена голова Лорда Араймана. Замість крику із горла дівчини долинув хрип. Потім все навкруги заполонила пітьма.

06.10.2017

(переклад з російської: 24.03.2018)



Форма твору: Жахи
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 15
Опубліковано: 25.03.2018 13:45





© Copyright: Сергій Каменчук



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи