chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Bang bang

[Tinatina]  Версія для друку


I was five and he was six
We rode on horses made of sticks
He wore black and I wore white
He would always win the fight
Bang bang
He shot me down, bang bang
I hit the ground , bang bang
That awful sound, bang bang
My baby shot me down
Nancy Sinatra


Я вже не засну, коли ти поруч. Твій запах переслідує мене весь час. Коли ти слухав радіо, я лежала на дивані і п’ялилась на тебе. Це було дійсно смішно. Ви так не вважаєте?
Ти називаєш мене Дженіфер, хоча моє ім’я - Ніна . Я називаю тебе Tод. Це твоє справжнє ім’я. Мені воно подобається. Мені подобається твій запах і твій хрипкий голос. Ти не знаєш цього. Ти не повинен цього знати.
Ми слухаємо музику і куримо довгу сигарету на двох. Ти вважаєш, що я повинна менше думати та більше проводити часу на свіжому повітрі. Я ковтаю сльози, так як я завжди ходжу одна або з Заком, своїм собакою. Все ж краще ніж з тобою.
- Тод, що ти шукаєш?
- Нічого.
- Тод, щось пити будеш?
- Чашечку чаю, будь ласка.
- Прекрасно. Ще щось?
- Джен, до чого це все?
- Ти і справді дурень, Тод.
- А в тебе пляма від молока на футболці, Джен.
- Це мене зовсім не хвилює, Тод.
- Гм, мене також.
Мені подобається твій мотоцикл. Він чорного кольору і дуже швидкий. Я думаю, що він дуже дорогий, але це мене не обходить. Ми летимо по п’ятому автобану і не хочемо робити зупинок. Я думаю, що це досить небезпечно їхати на швидкості 250 км на годину. Після таких поїздок я вдаю, що вмію читати твої думки. Ти це ненавидиш, так як думаєш, що я це дійсно роблю. Тод, мені вірити може бути дуже небезпечним заняттям.
Ти живеш десь у Шварцвальді, можливе у Пфорцхаймі. Я живу в Берліні, але це нічого не означає для тебе і твого мотоциклу. Найважливіші речі – це вітер у спину, радіо та інколи я. Ненавиджу.
Любити, ненавидіти, слухати і чути, співати, спати, мріяти, їхати, обіймати, кусати, цілувати, плакати, кричати, стріляти, сміятися, дзвонити, давати-брати.
Ми ніколи не рибалили, читали книжок чи дивилися телевізор. Зазвичай ми сиділи на моєму балконі і п’ялилися на телевізійну вежу. Іноді ми курили і дуже рідко цілувалися. Ми часто мовчали, особливо, коли йшов дощ.
Ми помремо в один день і музика гратиме дуже тихо. Мої нерви такі ж тверді, як твої зуби. Я п’ю сьому чашку кави за сьогоднішній день і думаю, що я тебе люблю. Tод, я люблю тебе. Я люблю тебе, Тод. Я вже не вагаюсь, але ти не повинен цього знати.
Ми двоє безробітних акторів і ми не знаємо, що з цим робити. Ти постійно мовчиш і друкуєш з Інтернету фотографії Венеції. Я знаю, що ти хочеш стати актором у Венеції. Це мрія твого життя. Для мене це надто патетично та ірреально. Я не люблю карнавал.
5 година ранку.
- Джен, я йду.
- Ти не маєш іти.
- Я знаю, але я йду.
- Тод, ти будеш повним придурком, якщо підеш зараз.
- Я знаю, але я йду.
- Ти не маєш права так по-свинськи вчиняти о п’ятій ранку.
- Я знаю, але я йду.
- Ти хочеш піти? Тоді йди, але швидко. Занадто рано, я хочу спати.
- Я знаю, Джен.
- Чого дивишся? Я що схожа на фотографію?
- Я люблю тебе, Дженніфер.
- Я тебе не люблю. Їдь у Венецію і знайди собі там гарну акторку.
- Джен…
- Відстань. Я хочу спати.
Кожного ранку я йду до зоопарку в Берліні і проводжу три години біля клітки з левами. Там сидить один, якого я люблю найбільше. Його звати Том , а мене Джеррі . Але цього ніхто не повинен знати.
Після обіду я йду до театру. Я працюю там прибиральницею. Я мию поли і ковтаю сльози. Це виглядає як справжня трагедія. Увечері я залишаюсь в театрі, перевдягаюсь у червону сукню і вдаю, що я Леді Макбет. Це виглядає як справжня комедія.
Вночі я сиджу на балконі і пишу листи. Є довгі, а є дуже короткі. Я люблю короткі. Наприклад, вчорашній лист : «Я ненавиджу Венецію, Тод» або лист, написаний минулого четверга. «Моє ліжко стало дуже вузьким, Тод».
Був навіть час, коли ми ледь не повбивали одне одного. Це сталося в суботу вранці, коли я дуже хотіла піти до зоопарку, а ти спав. Між нами була страшенна сварка. Ми мали два полярні інтереси і так оскаженіли, що вже не могли себе контролювати. Ти мене тричі вдарив і я так багато плакала, що ти вдарив мене ще й четвертий раз.
Через тиждень ми втратили наші місця в театрі і жили місяць разом. Я продала твій мотоцикл і за це ти хотів відірвати мені голову. Ти цього так і не зробив, бо не вистачило мужності.
Я так довго мовчала, що тепер хочеться кричати, але так голосно, що б ти міг це почути аж у Венеції. Я люблю тебе, Тод. Чуєш?! Ти чуєш чи я маю це повторити ще тисячу раз?
Ну добре, вже три години після обіду і я маю йти до театру, щоб добре помити підлогу, так як сьогодні прем’єра. «Смерть у Венеції» Томаса Мана. Я маю добре підготуватися, любий.



Форма твору: Розповідь
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 234
Опубліковано: 02.04.2009 23:24



 
Рецензії


Олександр Крайній   [aalexiil]   Додано 20.06.2009 в 14:40   Рецензія: позитивна

п'янка українська
5





 
Tinatina   Додано 22.06.2009 в 13:16

Текст, як і настрій також п'янкий.



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи