http://www.chitalnya.ru/

Про співрозмовників

Притча

Два чоловіки стрілись на дорозі
Знічев’я завели балачку жваву.
Можливо, часто бачитись не в змозі –
Про все точили ляси без угаву.

– Про те мудрують, щоб розпити пляшку,
Минувши їх, роздумував п’яниця,
– Й мені пора вже, бо з похмілля тяжко,
З півлітра хоч у думці проясниться.

– Грабунок мітять, – вирішив злодюга,
Й самому щось украсти закортіло,
Тож натягнув на очі капелюха,
Мерщій зрання намірився «на діло».

Злий чоловік знав точно: – Це підлоту
Мізкують для якогось бідолахи!
Бо на віку не пропускав нагоду
Комусь линути зла задля розваги.

А добрий вірив: – Ті два чоловіки
Гадають, як у вчинках слід лишити.
Що ж я? Хоча б куплю сусідці ліки
Й кота з двора візьму до себе жити.

Поет же серцем чув, що про коханих
Мужі зійшлись притьмом розповідати,
І здумав у небес палких туманах
Своїй коханій зіроньку дістати.

Та й розійшлися балакучі люди,
Тож і моралі в притчі цій немає.
А світ таким навіки був і буде,
Як кожен з нас його в душі сприймає.




Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 12.06.2018 23:01