chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Definition of beautiful

[Руслана Бабінська]  Версія для друку


Осінній ранок. Похмуре небо, наче затягнуте густою димовою завісою. Безжиттєве листя на дорогах, яке ледь-ледь тріпоче від подиху вітру. Вузлуваті, нічим не прикриті гілки дерев, схожі на простягнуті до неба руки.

Все це видно з вікна кімнати, яка за кольором ідеально підходить до цього пейзажу. Вона така ж сіра. Непримітна. Нежива. Похмура.

Аж поки...

Двері в кімнаті відчиняються. Заходить людина. Невагомими, але водночас впевненими кроками.

Вона усміхається, ледь вловимо, загадково. Підходить до вікна. Повертається обличчям до порожньої кімнати й зупиняється. Оглядає все навколо.

З-за хмар визирає сонце і проникає до приміщення через вікно. Золотим потоком розливається всіма поверхнями, даруючи їм нові кольори. Сірі стіни, сірий стіл – все це наповнюється тисячами відтінків золотистого. Гарячими. Теплими. Ніжними. Яскравими.

Людина, що перед тим увійшла до кімнати, стає схожа на щось абсолютно чарівне. Одна половина її обличчя залишається в тіні. Інша – оповита золотим світлом. Промінь лагідно ковзає шиєю, щокою, волоссям. І вона несвідомо повертається на ці невидимі «дотики» всім тілом. Коли, сміючись, вона закидає голову вверх, сонячний промінь потрапляє на сітківки каро-зелених очей. І тане на них. Вона продовжує усміхатися. Губами, – вигинаючи їх ледь помітно. Очима, – примружуючи їх від сонця. Від куточків її очей теж розходяться промені – саме від усмішки. Коли вона тендітною рукою поправляє волосся, потоки сонячного золота розлітаються на цілу кімнату, наче бризки води.

І, можливо, цілком можливо, що кімната наповнена сонячним світлом зовсім не через сонце, що визирнуло з-за хмар...



Форма твору: Інше
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 3
Опубліковано: 13.06.2018 02:06





© Copyright: Руслана Бабінська



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи