chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Кольори

[Руслана Бабінська]  Версія для друку


Все має свій колір. Навіть те, чого ми не можемо побачити. Емоції, наприклад. Якщо заплющити очі, то можна відчути кожну з них. У своєму кольорі.

Апатія – білого кольору. Інколи сліпучо-білого, наче сніг. І такого ж холодного та неживого. Інколи – з брудним відтінком, наче самотні лікарняні стіни. Як липкий туман, що закриває шлях. Але в будь-якому випадку вона біла. Це наче відсутність кольорів і всі кольори разом водночас.

Агресія – має чорний колір. Повна протилежність білому. Як кипляча смола, що затягує, обпікає, перекриває дихальні шляхи, змушує захлинатися гарячим болем. Або як тінь, що ховає в собі таємниці, небажані емоції та відчуття, і безшумно йде нашими слідами в сонячні дні.

Тривога – має сірий колір. Незрозуміла емоція. Незрозумілий колір. Суміш чорного і білого. Наче небо, з якого от-от має пролитися дощ, але все не проливається. І тому воно залишається сірим. В напруженому очікуванні незрозуміло чого. Наче камені, що непосильним вантажем лежать на плечах.

Інколи сірий темніє і перетворюється в чорний. А інколи – схиляється до білого. Буває, що вони змінюють одне одного майже зі швидкістю світла.

Почуття провини – блакитне. Кольору води, яка ніби тисне з усіх боків і не дає дихати. З якої спочатку хочеться випливти на свіже повітря, але з часом – тільки потонути в ній.

Заздрість – зеленого кольору. Яскравого, різкого, наче якийсь отруйний дим, що затуманює погляд. Неприродного й гидкого.

Коли з'являється зелений колір, блакитний обов'язково десь поруч. Бо зелений – неправильний колір...

Самовдоволення – неприємного рожевого кольору. Теж яскравого й різкого. Такого, який хочеться якнайшвидше зафарбувати іншим кольором.

Ненависть – однозначно червоного кольору. Червоного як кров. Доречно, згадати про кров у контексті ненависті, правда ж? Особливо коли це ненависть до себе.

Зазвичай червоний з'являється поверх рожевого. Зафарбовує собою. Це покарання.

Роздратування – оранжеве. Наче язики полум'я, що обплюють кінчики пальців і ще щось глибоко всередині. Лоскочуть, ніколи не спалюючи. Але від них хочеться кричати й ламати все навколо.

Небажання жити – синього кольору з відтінком фіолетового. Як вени на руках. Як небо під час грози.

Інколи вони змінюють одні одних, наче на світлофорі. Інколи кілька днів підряд забарвлюються одним кольором. Але найчастіше… Вони зливаються в дикий калейдоскоп, від якого рябить в очах і паморочиться в голові. Я бачу всі кольори одночасно. Відчуваю їх. Всі-всі. Одного лиш не знаю – якого кольору спокій.



Форма твору: Есе
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 28
Опубліковано: 13.06.2018 02:08





© Copyright: Руслана Бабінська



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи