chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ОСІНЬ

[Влад Сокол]  Версія для друку



Відлітали в теплий вирій вже останні журавлі
І прощались з рідним краєм по пташинному в журбі.
Та журба тривожить осінь й відгукається в землі,
Дозріває — зріє зелень, зріють трави польові.

Щедро сонце, хоч вже осінь, віддає землі тепло.
Щоб земля плодоносила й небо синє щоб було.
Тепло хоче кожний взяти і в плоди його налить,
Для людини, для живого, щоб кожний рік могли родить.

Зелені руна наче килим, простяглися з краю в край.
Котить хвиля по верхівках, росте гарний урожай.
Напуває дощик землю — йде один і другий день.
Ростуть грибочки на пеньочку, так цвіте осінній пень.

У водоймах в кінці літа очищається вода.
В осоці і в очеретах вже не чутно деркача.
Пташки збилися до гурту і подалися в політ.
Павучки на павутинці в мандри рушили у світ.

День за денем все холодніше, вранці іній на траві,
Гріє сонце лише в зеніті і скорочуються дні.
Тільки гінкі верболози, що ростуть біля води,
Зеленіють — ждуть морозів, ждуть холодної зими.

Подих півночі відчутний, наніч вдарив морозець
І примерзле барвне листя гонить долом вітерець.
Жовте листя, жовте листя опадає на траву,
Осінь кличе, осінь кличе в гості зимоньку-зиму.

Та зима не за горами й не затримає себе,
На зелені руна скоро снігу нанесе.
Так в природі повелося, пори року в побутті,
Осінь раз у рік приходить, а в людини - раз в житті.



Рубрика твору: Лірика пейзажна
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 13
Опубліковано: 03.09.2018 22:01





© Copyright: Влад Сокол



 
Рецензії


Тетяна Чорновіл   [TETYANCH]   Додано 17.09.2018 в 07:29   Рецензія: позитивна

Теплий і душевний вірш, з журливим відтінком.
З Глібовим перегукується "Стоїть гора високая".





 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи