http://www.chitalnya.ru/

Світанковий етюд

Десь за обрію тінню тремкою,
Оповите маною спокою,
Нахолоджене сонце встає.

У морозні потемки примарні
З вишини через марева хмарні
Розсіває проміння своє.

А зима в мерехтінні світанку,
Підморозивши ніч наостанку,
У вікно підглядає тихцем,

Як у мить ароматну ласкаву
Бовтнув місяць цитриною в каву
І розтанув на дні з морозцем.

Не відчую в думок оксамиті
Це сум’яття духмяної миті –
Тільки спраглим ковтком осягну.

Ніч спливає за виплески пінні,
Тане місяць у кави глибіні…
Тобі цукру чи солоду сну?

Мріють сутінки неба габою,
Густо плинуть у диво напою.
Пий, не пий, а на денці все є,

Ні, не сон то – загравою сходу
Крізь зимову морозну марноту
Насолоджене сонце встає.




Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 18.12.2018 07:18