chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Рожевий якір

[t novak]  Версія для друку


Рожевий якір


Ювілей у мене. На ювілей мої домашні вирішили зробити ґешенк і вручили путівку до Німеччини. Знають, я люблю три речі секс, бокс і риболовлю, тому путівка до Німеччини була не проста, а риболовна.
- Невже є такі? – здивувався я. – Я чув про Норвегію, Фінляндію…
- Замерзнеш. До того ж, ти яку мову в школі вчив?
- Німецьку…
- Отож бо.
- То не німецька, то загалом дедеерівська була…
- Туди і поїдеш. Купила по дешовкі. Радуйся.
І я зрадів такому подарункові. Дійсно, я рибачу за царя Панька, переважно в Дніпрі, і мені не набридло. А це якась новизна. Зміна натури. А мовний бар’єр я можу подолати хоч жестами, хоч англійською.
Я приготувався. Дістав спінінг «Ленінградський», котушку «Невську» із намотаною сталькою…
- Не позорся…
- Та, то я так, просто дивлюсь, - огризнувся. – Нормальні снасті. Олд скул. Їх просто вміть кидать треба. Я останній з могікан, я вмію. І риба, вона і в Німеччині риба. Вона настільки дурна, що на залізяччя ловиться. Ось, наприклад, ще радянська блешня. - Я витяг з коробки латунну ложкоподібну приманку, з вибитою лускою, зябрами, оком і ротиком. Попереду завідне кільце, іржавий трійник на кінці з червоною трикутною пластмаскою.
- Ну то візьми її, заради бога.
- Я всю коробку візьму. – Там не тільки раритет, там і джиг головки з твістерами, слагами та віброхвостами. Воблери навіть є. Трофейні. А спінінг я взяв карбоновий з тестом до 50 грам, котушкою 5.0:1 з монофільною волосінню 0.3 на шпулі. Всі зараз в основному ловлять на плетений шнур. Також я не прихильник ультралайтової риболовлі. Така риболовля - прекрасний спосіб дізнатись, яка не крупна водиться у вашій водоймі.
І я, поклавши все до багажника, завів мотора і вирушив на рибалку до Німеччини.
Гід - жінка! Не може бути. Рожево-білий катер. Рожевий спінінг в ньому. «Іх хайсе Ельза». Невже справді жінка?! Вона посміхнулася мені білими зубами в обрамленні теж рожевої помади. Точно дівчина.
Я отетеріло та спантеличено піднявся до неї на борт. І ми попрямували Балтійським морем. Мабуть на рибалку. Холодна вода пирскала в обидва боки. Потужній боот. Вона вела його, надавивши на важіль з проводком розовим на зап'ясток. Біла нордічеська блонда із синіми очима. За борт якщо випала, човен зупиниться, - здогадався я. Ехолот Garmin, обладнаний GPS. Мотор бензиновий Suzuki, нержавіючі поручні з троллінговими стаканами для спінінгів. Аератор, лейхтунг. Розовий спасжилет. А як же німецький квалітет?
Але більше за все я був вражений коли ми прибули на місце і вона встала на якір. Рожевий якір! Вона скинула його одним дрюком пальчика. Теж с рожевим манікюром. Поки я сидів як вкопаний, вона дістала рожевий спінінг, почепила рожевого кодерфіша і доволі далеко майстерно закинула його у море, словами і поглядом закликаючи мене до того ж самого. Їх сенс доходив до мене ніби через якийсь туман. Можливо винуватий діалект. Але погляд синіх очей був красномовний. Я начепив свою приманку і жбурнув за борт. Не встигла вона досягнути дна, як я відчув якийсь «тюк». Машинально підсік. Щось забилося на тому кінці і затрясло мордою. Я виважив.
- Fisch, - сказав я.
- Dorsch, - сказала вона, приймаючи в підсак вусату рибину.
В роті неї виявилося та сама блешня. Не знаю чому я дістав ту радянську приманку. Мабуть тому що я останньою її поклав. Відчепивши дорша власноруч, вона засміялася з неї. Потім дістала лінійку і зміряла дорша. 47 десь сантиметрів. Більше лінійки. Показала мені великий палець і поміняла рожеву джиг головку на рожевий пількер. Я тим часом переклав «Dorsch» на смартфоні. Моєю першою рибою виявилась «Тріска» на Остзее. Поки я гарував над дисплеєм, крикнула вона:
- Fisch!
Я взявся за рожевий підсак.
- Nicht nötig. - І дійсно вона вудлищем достала забагрену рибинку. - Hering, - мовила вона і подивилася на мене.
- Оселедець, мабуть, - припустив я дивлячись на витягнуте, жирне, схоже на івасі тіло.
- Oseledetsmabuti, - протягнула вона.
Ми порибачили ще якийсь час. Допоки не почав свіжішати вітер і з’являтись хвиля. Я теж забагрив херінга, причому десь в товщі води; а вони пелагічні судячи з усього. Вона ж три рази вигукувала «Oseledetsmabuti», і два «Dorsch». Радувало, що її були менше за мого. Обловила по повній. Нехай. Я думав ми поїдемо на берег, але вона повідомила «und jetzt bereiten wir es vor». І дійсно приготувала свіжу рибку прямо на борту. Дістала газову плитку, пательню. Буквально парами тройками надрізів зафілерувала тріску. Я не коли не їв смаженого оселедця також. Смакота. Пригостила мене пивом. Сама пригубила. Якби б не клята хвиля, це лафа. Мене явно укачувало. Не хватало обригатися ще.
- Los, kommen wir nach Ufer nun. Diese Oszillation mir wird kaputt machen.
- Klar. – Вона швидко поховала посуд, підняла мокрого рожевого якоря і дала повного газу.
Допоки пливли, дістала аптечку і дала якусь таблетку. Таблетка від морської хвороби не помогла. А може, то віагра була. Бо щось таке відчув, якесь ворушіння в районі живота.
На наступний день повезла вона мене на іншу локацію. Передбачалась рибалка на платтфіш. Геть інша тактика. Я з подивом дивився, як вона почала натягувати нереїса на гачки «чулком». Вперше бачу жінку, що не боїться хробаків. Я теж, як пишеться, послідував її прикладу. Снасті полетіли у воду.
- Scholle, - виголосила вона.
- Камбала, - вторив ій я. Кругла риба з померанчовими плямами і з очима, що переповзли на один бік.
І ми давай її тягати. В неї проскочив дуплет. В мене теж. Було багато невеликих і такі особини ми викидали у воду. Мені швидко набридло.
- Genug, - сказав я.
- Garazd, - відповіла. Надріз - і голова разом з кишками полетіла за бірт. Відтяпала. Ножицями обрізала плавці. Зідрала голіруч шкіру з однієї боковини темної шерхкої, потім з іншої білої. М’ясо й кості. Посмажила - я попоїв. Смачно.
- Was morgen?
- Lachs.
Ух ти! Я в передчутті поїхав на берег.
На рожевий якір не ставали. Ловили троллінгом. Вона відпустила снасті із флешерами-блінкерами. Системою противаг, якихось кліпс. Управлялася майстерно. По моєму проханню вона начепила мою радянську блешню на один із них. Сама краща приманка та, в яку сам віриш.
Неквапливо ми просувались на моторі по морю. Аж ось задриґався шпіц одного зі спінінгів (того самого) і я почав викачувати.
- Jawohl! - закричала вона мені. - Gute Meerforelle. - Дістала рибину. І чималу. Близько метра. За формою вона була схожа на жереха, але зубата. Темна спина із чорними цятками. У нас таке на кризі продається. А це живе. Було зер ангенем таке за зябра подержать… Здається, і червона риба.
- Weißt du, was? Mach mir Sushi, - попрохав.
Так мене укачало, що коли я ліг, то ще качало, поки не вивернуло.
На наступний таг ми виїхали на саргана, але невдало. Тільки стали на рожевому якорі аж раптом туман. Він насувався безмовно і зловіще. - Scheiße, - прошепотіла вона. Через мить ми перебували в тумані наче їжаки. Я інстинктивно притулився до неї.
- Was?
- Ich habe Angst.
- Haben Sie keine Angst.
Віриш, мене це підбадьорило. Слово капітана. Вона капітан. На ній капітанський кашкет зараз. Білий з чорним околишем. Пасує. Але:
- Du, - поправив. Тут весь лейтунг і знадобився. Видимість метра п’ять од сили. Впоралася вправно з навігацією і дісталася до берега і до пірсу. Добре, що не у відкритому морі спіткало. Скільки живу, такого не бачив. Клубами немов димом все затіг. Неначе дискотека 80-тих.
На наступний день, звірившись з форхерзагом, ми знов вийшли по рибу. Hornhecht ловити. Сарган цікавий через свій вузький пінцетоподібний дзьоб. Він чіпляється не скільки на гачок блешні, скільки на нитки строкаті, намотані через завідне кільце. І він заплутується своїми зубками. Зелені прикольні кості я побачив, коли їв його. Він тут більший ніж в Одесі. А ось камбала менша.
Сарган ловився в бухті буквально біля берега. Все рівно укачало. Качає по-чорному.
Я вже підтягнув свій німецький. Я сказав:
- Welche Art von Fisch haben wir noch nicht gefangen?
- Makrele.
- Makrele. - Це усим відома нам скумбрія. - Gott mit es. Wir gehen in frisches Wasser. - Там є, де укритися. Чесно кажучи, люблю рибу, але я перейоджений.
І ми зсунулися в річки. Мені такі рибалка знайома з дитинства. Я на ній зуби з’їв. Німецькі водойми дуже нагадують українські, флора і іхтіологічна фауна та ж сама водиться, тільки її більше і вона крупніша. Ми і троллінгом її і спінінговим кастом. Рожевий якір на течії опускався безліч разів.
Отож ловили здебільшого спінінгом. То попадалася в основному хижа риба: барш, хехт,цандер, велсики, добель, рапфен; гюстер. На спінінг навіть мирна риба йде. Вона цілувала кожну рибинку, що відпускала. Так мило. І я теж спробував і поцілував холодний слиз. Коли ставало мюде, спінінги переладнували на фідер і ловили шлая, брахзена, карпфенів, караушів, ротаугеів й ротфедерів. Вугря, осетра, якось навіть уполювали. Патерностер, інлайн монтаж.
Альзо, цілувала кожну пійману рибину. Хочу бути цим баршем! Якось відчув. «Кюс міх». Поцілувала в щічку. «Не так», - і впився її в рота. Язика запустив так глибоко, наскільки вистачило його довжини, що вона ледь не задихнулася. Я відпав, удосталь тільки нассавшись. Як здорово все-таки смоктатись з дівчинкою. Я читав, іде обмін гормонами по повній. Зовсім не дас.
Я ловлю на волосінь, вона на шнур. Вона на воблери. Я на джиг. Інфаркт можна получить при обриві воблера. Я вельми засмутився коли втратив свою фартову блешню. Дуже зажурився! Я її відбійником пару раз рятував, пару раз пірнав і діставав. Але цей раз стався відстріл. Поспішив, бо я змагався з нею. Мене дивувало, проте ловила вона зі мною майже на рівних. Забув відкрити дужку. Я пірнав, пірнав в тому квадраті, але так і не знайшов. Утішала як могла. Таке робила. Де у нас тільки не було. І у катері. І на катері. І в мотелі. І в очереті. І навіть у воді.
В мотелі пам’ятаю. Сосиски з капустою. На вечерю. Потім був секс. Коли вона заснула, я помацав її грудну клітку. Вона дихала мірно. Моя взагалі-то хропить. Я її в бочину б’ю, але це ненадовго допомагає. Ми взагалі спимо в окремих ліжках із-за цього. І не тільки. Я налив собі ще шнапсу.
Я випив шнапсу занадто багато і до обіду не міг встати. Коли все-таки прокинувся об одинадцятій, то перше, що втягнув у себе був аромоксамит кави. Виявилось, що вона принесла запашну каву у постіль. Потім я чув, як брязкали посудом. Лилася вода. Прийнявши душ, я пофрюштюкав із запеченими рибинами. Колотушкою по голові вбитими. Политими лимоном. Я відчув себе як огірчик. Я спитав:
- Wo wohnst du, Elsarotschka?
Вона назвала місце.
- Nächste mal bei dir.
- Garazd.
Але вона ухилялась від під різними приводами. Мене це почало неабияк дратувати. Я хочу побути у неї в гостях. Подивитись. Я хочу переспати з нею її у неї. Тільки і всього. Дуже скоро дійшов я до точки.
Якось зловили ми Barbe. «Хочу скуштувати усача». «Він не їстівний». «Егаль, все рівно хочу. Приготуй його». Дубинкою по голові вона його умертвила. Я думав це самотик, коли вперше його побачив. Шнапс. Разом із пивом. «Пристань до берега». «Варум»? «Хочу тебе». П’яний секс. Трахав довго на землі навіть без підстилки. По нас букашки почали повзати. «А поїхали-ка на Дунай», - сказав я, коли скінчив. Я пильно подивився на неї. Вона на мене. «На машині?» «На катері». Вона звірилася з мапою річок і каналів. «Мьоглих. Мій ангельшайн діє по всій Німеччині. Пальне з тебе і все». І все?! Мене це розлютило. «Яка ти безвідмовна! Зо вайт на все. Ти і іншим не відмовляла ні у чому?!» Мені раптом стало гидко. Я наніс їй шлаг.
Я вдарив її! Я можу підняти руку і на свою. Це не фарбує мене. Вірніше фарбує, але в темні кольори. Це сон. Це мені наділи віртуальний шолом. Я зараз прокинусь у себе на Україні. Вона ударила мене у відповідь. Дряпається як кішка. Боляче. Чому ж я не прокидаюсь? Ти робот. Мене не обманеш. Я гепнув її щосили рукою стиснутою у кулак по щелепі. Вона втратила свідомість. «Не прикидайся», - вскричав я. Вона не прикидалась, бо зіниця не реагувала на світло ліхтаря мого смартфона. Я зходив в катер і взяв ножа, тим, що вона оброблювала рибу. Розфілевав її. «Ну, де твої мікросхеми»? Я розгублено дивився на її тельбухи. На своє сім’я. Я не патологоанатом, але матка відрізнялась. Я не помічав у неї місячних. Ти генно модифікована істота, виходить. Має бути якась істотна відмінність. Все було здорове напрочуд. Я взяв знов ножа і зняв їй скальп. Де слот? Слота не було. Я взяв колотушку і хотів розможжити їй черепа, проте він не розможжувався, хоча я бив як навіжений. Я взяв якір тоді і одним рухом розможжив їй череп. Відкинув його рожевого. Дуже зручно. Де ХМІ? Я зітхнув з полегшенням. Я найшов його. Бо якби не знайшов, запідозрив би інопланетян. Глибоко сховали. За мозочком. Блютуз, холера. Хоча ні. На кшталт 4Ж. Флешки недарма немає. Я трішки шарю. В он-лайні дані передає. Приватні дані! Корпорація «Шірм». На нас випробовують. На нещасних жителях Східної Європи. Прототипи свої. Вона вбити мене могла!
Я щодуху кинувся до машини і попрямував цюрюк, навіть не заводячи її.
- Де він? - вскричав я.
- Хто?!
- Садівник. Кухар. Йобарь твій. В шафі?
- Ти про Роберта?
Авжеж. Я зніс йому голову шаблюкою, подарованою мені на іншій ювілей. Козацька крива шабля з легкістю перерубала хребці.
- Ось, - сказав я, тримаючи за волосся голову із виряченими очима. Із відрубаної шиї тіла ще сюрчала кров. - Я зараз тобі дещо покажу… - Я випив, а також налив оковитої їй. - Таким чином, поки що не будем. Користуватися гаджетами в нашому віці треба дуже обережно. Ти знаєш, взагалі, що плойка може вбити? Зрозуміло, що настала нова ера. Але це не для нас. Ну що, ти сама борща не звариш? Ну то я зварю. Дотягнемо якось самі, стара.

26 грудня 2018



Жанр твору: Публіцистика
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 5
Опубліковано: 27.12.2018 12:19



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи