chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Загублена доля

[Влад Сокол]  Версія для друку


В думах сиджу на високій скалі.
Чому так важко на серці мені?
Як розрадить, де радість знайти?
Щось мені каже:- Скоріше злети!

“Вітер легенький мене підхопи”!
Аж серце завмерло, злякавсь висоти.
Лину у простір, ніби я птах
І Божу молитву тримав я в руках.

Молюсь, щоб не впасти, признав каяття.
Просив я у Бога продовжить життя.
Просив, щоб скоріше мене приземлив:
-Прости мені, Боже, все те, що згрішив.

Та вітер мне ще вище підняв,
А я усе дужче руками махав.
Майнули внизу поля і ліси,
Такої в житті я не бачив краси.

Чому це не бачив, як пішки ходив?
Хто моє серце байдужим зробив?
Це ж Україна! Це радість моя!
Та в небі шугають - вітер і я.

Аж он я бачу чорніє байрак.
Мені показалось, що щось так не так.
Ніби веселка в росі виграє,
Там ніби сонце, що вранці встає.

Донизу я злинув як ворон, як грак.
Опустивсь на границі де поля і байрак.
Схили байраку терном зросли,
А в терні - дівчина земної краси.

Хто ти, дівчино, де мати твоя?
Де твої друзі? Чому ти сама?
Квітковий віночок вже добре прив'яв,
А смужки барвисті вітер зірвав.

Ти така гарна, така ти красна.
Чому у тернах застряла коса?
Чому ти не в полі там, де квітки,
А в тернових кущах, де самі колюки?

Мати моя - ненька Вкраїна.
Доля я ваша, з обличчя – людини.
Не можу зустріти героїв - братів,
Що мене боронили сотні віків.

Я зосталась, немов сирота,
А людям на очі зійшла сліпота.
Знати не хочуть, що вони вже в біді,
А мені залишили терни одні.

Люди забули своїх Богів,
Та добре шанують своїх ворогів.
Клич мій нечують, не бачать мене .
В собі вони бачать лише себе.

Домівка моя — це квітучі лани,
Шумні діброви, широки степи.
Де грає Дніпро, стави і пруди,
Гаї калинові, вишневі сади.

Там, де плугар з піснею йде,
Воїн за руку дитину веде.
Там, де в домівках щаслива сім'я.
Я ваша доля і там житиму я.



Рубрика твору: Лірика цивільна
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 42
Опубліковано: 22.08.2019 20:20





© Copyright: Влад Сокол



 
Рецензії


Тетяна Чорновіл   [TETYANCH]   Додано 07.09.2019 в 16:45   Рецензія: позитивна

Ваша духовна поема надихає на роздуми про чесноти людські, які повинен плекати в собі кожен з нас. Це поетичне одкровення звучить від щирого серця!





 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи