chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Чарівна перлина - частина 01

[Анатолій Валевський]  Версія для друку


Якось узимку, десь перед самим Різдвом, сидів дiд Свирид біля теплої печі, примруживши очі, i задумливо пихкав своєю нерозлучною люлькою.
Надворі було вже темно. Люта хуртовина завивала, наче зграя вовків. Шалений вітер шугав навкруги хати, намагаючись якось прослизнути усередину крізь будь-яку шпаринку. Снігове військо сипало у віконце i з безсилим шамотінням зсовувалося на землю, складаючись у великий замет.
- Оце розходився зимовий господар... - стиха промовив дідусь, стурбовано похитуючи головою. - До ранку такого нахурделить, що й двері не відчиняться!
- А як же ми завтра з хати вийдемо? - злякалася п'ятирічна Оленка.
- Не хвилюйся, - посміхнувся дiд Свирид. - Що-небудь зміркуємо... Ти краще лягай вже спати, бо завтра свято проспиш!
Довірлива Оленка тільки зойкнула. Прожогом скочила у ліжко, накрилася ковдрою i старанно заплющила очі.
- Дідусю, розкажіть, будь ласка, казку, - заблагав я.
- Яку тобі, онучку? - запитав він, переводячи погляд на мене.
- Ну, звісно яку: щоб там було про могутніх парубків - козаків, що в прадавні часи билися з ворогами, та всілякими чаклунами, або відьмами! - iз запалом вигукнув я.
- Он як... про могутніх, кажеш... - дiд Свирид роздумливо пихнув люлькою, обгорнувшися хмаринкою терпкого тютюнового диму. - Але ж не завжди сила перемогає, Михайлику...
Дідусь влаштувався зручніше на лаві, примружив очі і почав розповідати такого, що в мене мало дух не перехопило.
У печі потріскували дрова. За вікном гула клята хуртовина, але я її вже не чув, поринувши думками туди, де відбувалися незвичайні чарівні події...

* * *

На чистому й глибокому небі грайливо мерехтіли далекі зоряні перлини, наче граючи у хованки. Раптом одна з них зірвалася з небосхилу і, майнувши вогняною ниткою, впала десь за самий край темного лісу.
По дорозі, з зацікавленням роздивляючись навкруги, крокував ставний парубок. Мрійливо подивившись у тому напрямку, де зникла зірка, він стиха прошепотів:
- Яка сьогодні дивна, зоряна ніч. Мабуть, гриби уродять...
Десь поблизу з гущавини несподівано мугикнув пугач.
Хлопець зупинився і почав вдивлятися у темні хащі. Раптом серед кущів блимнув невеликий вогник, наче визираючи то з одного боку дерева, то з іншого. Здавалося, наче вогник підманював до себе. Парубок зацікавлено подався у напрямку до вогника.
- Як же я забув? Сьогодні ж Купальська ніч! – захоплено прошепотів він. - От знайти би квітку чарівної папороті...
Хлопець обережно заглибився у ліс, слідкуючи за примарним вогником, який, наче граючись з ним, заманював далі і далі у самісінькі лісові нетрі. Вогник повільно підплив до берези з трьома стовбурами, які росли з одного кореня, блимнув на останнє і згас.
Зраділо дивлячись на березу, парубок сів на землю неподалік і прошепотів:
- Це ж саме таке місце, як потрібно...
Щось стиха загуло. По верхівках дерев пробіг вітерець. З-за кущів з усіх боків заблимали чиїсь зловісні очі. Але хлопець завзято перехрестився, і все замовкло.
Раптом біля коріння берези висвітилася і зажевріла якась пляма. З'явився маленький пагорб, який почав рости. З нього виповз кручений зелений вус, за ним другий. Вони почали розпускатися, перетворюючись на пухнасте листя лісової папороті. Поступово виріс пишний кущ, посеред якого набухла велика сяюча брунька. З тихим дзвоном вона розкрилася, і з'явилася жевріюча вогняна квітка, оповита м'яким сяйвом.
Парубок підійшов до папороті і обережно зірвав квітку.
- Квіточка чарівна, вкажи мені, будь ласка, де схований скарб... – благаючи промовив хлопець.
- Сяюча квітка підійнялася над його долонями і попливла у повітрі...
Тим часом у глибині лісу серед крислатих кущів повільно пливли клапті туману, оминаючи велике дерево з дуплом, яке стояло на краю галявини. Десь у темряві ледаче кумкала ропуха – не з того, що їй співати кортіло, а скоріше за звичкою. Раптом щось хруснуло. Запала тривожна тиша. Гілки кущів біля дерева розсунулися, і в місячному сяйві з'явилася дурнувата пика охлялого рудого чорта. Він покрутив очима на всі боки, прислухався і задоволено мугикнув. Тієї ж миті поруч з ним витнулася товста мордяка другого чорта.
- Наче, нікого тут немає… - промовив перший.
- От ти дурень, Тупак! – реготнув товстий чортяка. – Хто ж вночі та ще й на Івана Купала буде по лісі вештатися? Тут же повно нечистої сили!
- Сам ти, Пузаню, дурень! – огризнувся охлялий. – По-перше, ми самі нечиста сила! А по-друге, саме ж в цю ніч квітне чарівна папороть, що вказує, де скарб схований. То усі шукачі скарбів саме зараз по лісах і шастають!
- Та... то дурниці! Якісь бабські забобони… - зневажливо пирхнув товстий.
Але Тупак дав йому стусана і нагадав:
- Невже забув, що ми й самі прийшли за стародавнім скарбом?
Пузань розгублено почухав потилицю і знизав плечима.
- Так це ж нам Хома наказав… тільки не розумію, навіщо він йому потрібен?
- А ти хіба не знаєш, що у цьому скарбі прихована чарівна перлина, яка виконує бажання?!
Тупак задумливо помацав писок і з сумнівом пробурмотів:
- Але ж Хома наказав скарб Соломії віднести, бо хоче якось до неї підлизатися, щоб оженитися...
- То й що з того?
- А те, що, може, він не знає про перлину?
- Хома все знає! – впевнено заперечив Пузань. – Мабуть, йому перлина просто не потрібна.
- Може, сказати йому, на всяк випадок?.. – перепитав Тупак.
Пузань аж скипів:
- А як він розлютиться?! Хочеш, дурень, по рогах від нього дістати?!
Тупак відсахнувся і перелякано замотав головою.
- Ні, не хочу! Наше діло півняче: проспівав, а там нехай хоч і не розвиднюється!
- Тоді пішли до яру…
Підштовхуючи один одного, чорти навшпиньках перебігли галявину.
Коли нечиста сила зникла у кущах, з темряви дупла сторожко визирнув трохи замурзаний хлопчик. Він уважно прислухався, вислизнув з дупла на землю і крадькома перебіг галявину, прямуючи за чортами...
Чарівна квітка папороті повільно пливла у повітрі до глибокого темного яру, ненадовго завмираючи, наче очікуючи парубка, який поспішав за нею. Оминувши кремезний дуб, квітка раптово пірнула кудись у темряву глибокого яру.
Тримаючись за стовбур лісового велетня, парубок зазирнув униз і побачив яму, що була вирита під товстим корінням дубу. Біля неї вовтузилися якісь постаті. Поруч з ними тьмяно виблискувала старовинна скриня. В усі боки летіло листя, якісь клапті. Крізь сопіння чулися лише якісь окремі хрипаті вигуки, серед яких вирізнявся дзвінкий хлопчачий голос:
- Ат-ти… свиняче рило!
- Ой, вуха... вуха мої!
- Хапай його! А щоб тобі!..
Стоячи на краю яру, парубок уважно вдивлявся униз і нарешті гукнув:
- Агов, люди добрі, що ви там не поділили?!
Від несподіванки постаті завмерли і хутко озирнулися на голос. Саме у цей час з-за верхівки дубу вийшов місяць і висвітлив у яру розгублені мордяки чортів та замурзане личко якогось хлопчика.
Парубок з несподіванки аж відсахнувся, перехрестився і, вхопивши коряжину, що лежала поруч, зіскочив униз. Погрозливо нею розмахуючи, він закричав:
- Ану, згинь нечиста сила!
Розпачливо глипнувши очима, Тупак схопив скриню і кинувся навтьоки. Пузань намагався зробити те ж саме, але хлопчисько вхопив його за хвоста і потягнув назад.
- Йой! Хвоста відірвеш! – відчайдушно заверещав чорт.
Парубок підскочив до нього і щосили вперіщив коряжиною по спині. Пузань підскочив, як обпечений і, висмикнувши хвоста, стрімголов кинувся навздогін за Тупаком – аж дрантя з-під ратиць полетіло.
- Борони, Боже, від нечистої сили! Тьху ти, яка гидота! – парубок знову перехрестився і повернувся до малого.
Розпашілий від бійки з чортами, хлопчик рвучко обернувся до свого рятівника і несподівано сердито вигукнув:
- Нащо ви, дядьку, втручаєтесь, коли вас ніхто не просить?!
Від подиву парубок аж відступив на крок.
- Оце таке… - розпачливо промовив він. - Я ж тебе наче врятував од нечистої сили. Хіба не так?
Малий почухав потилицю, заспокоївся і трохи винувато схиливши голову, погодився:
- Та воно-то так, дядьку, тільки ж тепер пропала моя мрія…
Присівши наприсядки проти хлопчика, парубок уважно зазирнув йому в очі і промовив:
- По-перше: ніякий я тобі не дядько – хіба ж я такий старий?!
Уважно придивившись до незнайомця, малий посміхнувся.
- Та наче ні…
- От і добре. А по-друге: розкажи мені, що там у тебе пропало, і звідкіля тут узялися оті бісяки погані?
Відчуваючи, що парубку можна довіряти, хлопчик вмостився зручніше і почав розповідати.
- Я тут неподалік спав у дуплі великого дерева, коли раптом почув, як хтось лається поруч… Ну, я тихенько визирнув, а то чорти сперечалися про скарб…
- Який скарб?
- То я ж і кажу… дуже старовинний скарб, в якому була схована ще й чарівна перлина, яка виконує будь-яке бажання свого володаря! Ото ж я крадькома прослідкував за чортами, а коли вони вирили скарб, то спробував нишком поцупити в них перлину, але не вдалося…
Малий винувато шморгонув носом і додав:
- Спасибі, що врятував… як тебе звуть?
- Степаном мене кличуть...
- Спасибі тобі, Степане, проте жаль, що перлина тепер зникла…
Парубок роздумливо почухав потилицю, щось собі розмірковуючи, а потім знову звернувся до похнюпленого хлопчиська:
- А як тебе звуть, малий?
- Левко…
- Не журися, Левко, - загляне ще сонце і в наше віконце! Якщо ми з тобою затоваришуємо, то разом знайдемо тих чортів і заберемо у них чарівну перлину!
Хлопчик недовірливо глянув на Степана.
- То вони ж – нечиста сила…
- А мені і не боязно, бо я знайшов квітку чарівної папороті. А хто володіє такою квіткою, тому ніякі чорти не страшні!
Левко зраділо підхопився і з запалом вигукнув:
- Гайда навздогін!
Степан глянув навкруги і заспокоїв малого:
- Не слід поспішати. Зараз темно і погано видно, а як почне світати, то я зможу відшукати сліди – по них і знайдемо чортів. Згоден?
Левко з розчаруванням зітхнув і погодився.
- От і добре. А зараз, давай, трохи відпочинемо до світанку…
Парубок і хлопчисько назбирали трохи листя і травиці та влаштувалися на теплій землі просто біля коріння дерева.
Темним яром повільно блукали загадкові різнокольорові вогники. Наче тендітні чарівні метелики, вони збиралися у кола, виконуючи неймовірні танці, то прискорюючи, то сповільнюючи рух. Тиша запала у лісі така, що було чути, як вовтузяться малі пташенята в гніздечку. Але незабаром і вони вгамувалися. Сон – чарівник взяв у полон всіх мешканців великого лісу.




Форма твору: Казка
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 10
Опубліковано: 02.09.2019 12:31





© Copyright: Анатолій Валевський



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи