В досвітніх маревах туману

З трави за сполохом оман,
У згуслі сутінки повитих,
Росою скапує в туман
За миттю мить, за вдихом видих.

А ніч із тиші глибини
Тьмяніє в сутіннім алькові
Й нанизує сріблясті сни
На звислі пута павукові.

Сяйне з росинки диво сну
Крізь пульсу відання краплинне,
І з тиші поруху збагну –
Ця мить лунка ось-ось нахлине,

Схитне з-за шепоту колось
Жагу, для сну не притаманну
Ти чуєш? Небо зайнялось
В досвітніх маревах туману…

Рубрика твору: Світ душі
Рейтинг роботи: 8
Кількість рецензій: 2
Кількість переглядів: 137
Опубліковано: 13.11.2019 08:04

Переглянути профіль автора

Рецензії

Влад Сокол [vovan.angeles] Додано 13.12.2019 в 04:50 Рецензія: нейтральна

Ваші почуття пливають з капельок росистого туману
і серебляться в світі нічних зірок
і скапують на почуття людині притамані.

Влад Сокол Додано 01.01.2020 в 23:35

PS. Поздоровляю з Новим Роком, Бажаю натхнення творчого.
Цей рі кза слов'янським календарем, рік Прядущого Павука - рік мудрості і перспективи.

Петро Ємець [enej_zeus] Додано 18.11.2019 в 03:30 Рецензія: позитивна

Схитне з-за шепоту колось

в принципі, це можна було би лишати й колосся

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи