http://www.chitalnya.ru/

Пам'ять

(сестрі Ліді присвячується)
Була весна настало літо,
Сади вже майже відцвіли.
Ще калина своїм квітом,
Манила пам'ять до весни.

Ми з малим моїм онуком
Пішли гуляти в ближній сад.
Там з майбутнім чоловіком,
Вперше стрілись в листопад.

Кожен раз весною й літом,
І в пізню осінь, як завжди,
Ходили садом й різно квітом,
Любов дарили нам зірки.

Тепер одна живу вдовою.
Трагічно він пішов з життя.
Хоча онуки є зі мною,
Та сум не йде у забуття.

Онук гуляє на стежинці,
З калини нюхає квітки.
Моя любов в задумці
Згадала пройдені роки.

Та ось я бачу, де калина,
Стоїть мій, ніби, чоловік.
Він погляд кидав на дитину,
Подивився у мій бік.

Здивувалась я одразу,
Тільки скрикнула: - Це, ти!
Та здійнявся вихор зразу,
Труснув калинові листки.

Я відразу вся жахнулась,
Аж мороз пішов в плечах.
І не пригадаю як онучок,
Був уже в моїх руках.


Він з тривогою дивився
На сльози на моїх очах:
”Не плач, бабусю, я не дівся.
Я ж у тебе на руках”.


Автор: Влад Сокол
Рубрика твору: Лірика цивільна
Опубліковано: 23.06.2020 20:43