|
Під вікном троянди розцвіли,
Лілова червона ніжно-біла.
У моїй уяві ожили,
Спогади, які я розгубила.
Червоних шість в бутон зійшлися,
Немов уся наша сімя.
Чотири брата дві сестрички,
Біла одна , сльоза моя.
Як і я лищилася єдина.
Вже немає братиків, сестри.
В небуття пішла моя родина,
Молоді не дожили пори.
Обіймаю, квіти пригортаю.
Як сестричку й матінку свою.
Про свій, біль, біду розповідаю.
Із сльозами згадую сімю.
Три лілових ,це наші хатини.
В Краївщині ,Сербці, Капранах.
Пропливли далекії картини:
Річка,степ,дівчата у вінках.
Згадую матусині коліна.
Я, на них, любила полежати.
Личком пригорнуся,як дитина .
Від рук ніжних тихо засипати.
Ось матуся жне у полі жито,
Це Михайло на гармошці грає.
Комірця Марійка вяже з ниток.
Коля вікна ,двері обновляє.
Із баяном Володя мудрує.
Йому з Москви прислали ноти.
Петя, телевізор ремонтує.
Годинник, трактор, ждуть заботи.
Найменша Галинка читає, Книги,газети,журнали.
І вірші таємно складає,
Щоб рідні,друзі не знали.
Я все життя їх писала .
Ховала,мов вазу хрустальну.
Виросла донька і здала.
Компютером в Хату читальню.
Зараз дивлюся на рози .
Вірш цей незвичний складаю.
В думці то радість ,то сльози.
Кому я його прочитаю.
|
Версія для друку
