chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Ні тебе, ні Парижу

[Іцхак Скородинський]  Версія для друку


Від того, від того, від того,
що душа, як той чобіт зносилася,
човгає, човгає, човгає…

І як загнаний звір, прикидається чварою в житі.

…А з дзеркала тупо вдивляється в мене дідок – біс словесний.

…А серце.

Не римується з долею…

Що ж!

Я приймаю все це, щоб той біль дотерпіти до смерті.

І диво!

Е для мене за що учепитися…

Гуску вловивши у лузі зеленому під Запорізькою Січчю, видираю з хвоста пару пір'їн,
пару пір'їн, що кращі,
і,
з картріджів
викинутих,
приготую чорнило...

А потім,
вночі,
над листом біло пінним свої воркування та сни
починаю...

Розкреслювати...

У саду...

Ось, доріжка, пирієм слизьким заросла,
до кручі,
тінь твоя під горішиною,
світом освітлена...

З неба –
виразно –
голос:
– Усе, мій коханий, прости!
Ні тебе,
ні Парижа я вже на побачу,
я вже на побачу-у-у.
...Ніколи

Ні!!!

Лечу за тобою,
Ой, ти, божечко ж боже, це ребра...
це ребра мої...

…Оговтавшись,
приклавши холодного до голови
просвітленої...

Знов...

Шепочу за луною твоєю услід:
– Ні тебе,
… ні Парижу,


Ніколи, ніколи, ніколи…







Рубрика твору: Білий і вольний вірш
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 12
Опубліковано: 17.03.2021 00:42





© Copyright: Іцхак Скородинський



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи